Коли на пагорбі безкрилий
німий вмира поет
в душі без віри, без надії
штовха під себе парапет...
Мовчу. Мені не сила
ввійти в його гріховний стан,
бо коли раз відтяти крила
ти не повернеш їх назад.
Мовчу. Час діяти рішуче,
час подолать наступну висоту.
Ступати переможнно, рвучко,
не дивлячись у низ, у глупоту...
Мовчу.Бо маю прорости,
як та трава, немов зернятко,
як ті невидимі мости
між небом і землею через серце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195707
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.06.2010
автор: gala.vita