Давай,
Востаннє поцілуй
І небо нехай
Не плаче нами,
І не зітхає
Хмарами той
Дивний простір,
В якому волю
Ти шукав.
Давай,
Цілуй безодню
Зіницями
Чужої безтурботності,
Бо в ній
Та єдина мить,
А поруч -
Сірість величі
Ненаших буднів.
Небо сльози
Витирає серветкою
Літніх гарячих барв.
Нехай же
Плаче небо
Від поцілунків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195859
Рубрика: Верлібр
дата надходження 15.06.2010
автор: Шабо