Хочу, щоб через тиждень настав кінець світу.
Але так, щоб про це ніхто не знав,
Окрім нас.
Тоді все-все життя вмістилося б у сім днів та шість ночей -
На сьому нас не стане.
Спочатку ми б сиділи на даху з філіжанками міцної кави та цигарками -
Моїми пахучо-яблучними, та твоїми - з доволі неприємним, але таким звичним запахом,
Зустрічаючи світанок та роздивляючися смерть зірок
В очікуванні власної.
У другий день ми би просто нічого не робили -
Спали, абощо,
Даючи відпочинок втомленим випробуваннями світу тілу та душі.
На третій - впали б у дитинство та робили дурнуваті вчинки,
За які нормальним людям, мабуть, було б соромно.
Наступний день ми би присвятили музиці -
Вона ж і є життя.
Зіграй останній реквієм,
Ніхто не зрозуміє тонкого натяку.
У п*ятий день здійснимо маленькі мрії -
Погуляємо хмаринками з парашутом за плечима.
І можна не боятися, що він не відкриється -
У будь-якому випадку, тепер нічого не страшно.
Передостанню добу проживемо далеко одне від одного,
Щоб встигнути зрозуміти, наскільки сумуємо
І не можемо окремо.
А на сьомий день побачимося
І цей день мине під знаком пристрасті...
У палких поцілунках кожної клітини тіл,
В останніх відвертих зізнаннях.
А о двадцять четвертій нуль-нуль ми вибухнемо найпекельнішим оргазмом,
Віддаючи світові все те, чого йому не вистачало.
Вибухнемо. І всі разом з нами.
За компанію.
Кінець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2010
автор: мАліна