Я цінувала, цінувала,
Час пройшов.
І до невіданих страждань він підійшов.
Ну, а чому на серці важко знов, і знов?
І, мабуть, винна тут любов!
Я- як художник, що не вміє малювати!
Я- як акторка, що не може грати!
Я одухотворенна життям,
Яке дало мені хвилини,
То, довгі місяці, години,
То, час розлуки сірим дням!
Я відчуваю одинокий страх,
Людей не бачу, біля мене темно...
Живу я на других світах,
Надію маю, що і недаремно!
Я хочу творчості!
Зануритись...
Зануритись в той запах,
В той дух театру,
В те мляве світло стоптаної сцени...
У мене є ще оптимізм,
Ще є натхнення жити,
Я ще не втратила ліризм,
Я здатна його пити.
Я часто так вживаю "Я",
Бо виливається з думок моїх
Уся симфонія ота,
Яку пробуджує дитя...
Мій ідеал- "природня" простота!
Я закохалась...
Я закохалась у свої думки,
У жовте листя, що ляга під ноги,
У ту романтику тепла,
Коли іще сухі чоботи.
Закохана в театр свій!
Він, як вода у теплім морі.
І тільки доленосний збій,
Все тягнеться тепер по волі.
Закохана іще у нього...
У те життя, де є і він!
Я кожен ранок прокидаюсь
І слухаю музгрупу "Сплін".
Не можу спати, вчитись, йти...
Бо все думки мої не ті!
А, я байдужа, я не та...
Хоч він увагу і зверта.
Я- друг!
І за якої волі?
Я- скрипка зі струною болі...́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2010
автор: ViTka