Меланхолічно плаче місто…
Від зливи поховались ВСІ…
Немов на чорно-білім фото
Вулиці міста холодні й пусті…
Та ти НЕ ВСІ, ти особливий.
Тебе освітлює краса,
Твого душевного жевріння,
Бо твоє місце – небеса
Ти хочеш бути до них ближче
Тому і йдеш, мабуть, на дах.
Де по краю його блукаєш,
Ширококрилий, гордий птах.
І байдуже, що дуже слизько,
Що за міліметр межа,
Яка є близька до падіння,
Ти йдеш по вістрію ножа.
Угомонись, тебе благаю!
Ти ж є людина, а не птах!
А крила… ТИ давно їх маєш
В моєму серці і очах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2010
автор: Оксана Ляш