Я по дитячому боюсь тебе
і по дорослому тебе жадаю.
Ніби вперше...
Соромлячись я очі опускаю...
Тріпочуть вії,
розкривається вікно
і натовп сонця цокотить об плити,
об зсуви вікових пластів,
об скоси і розломи...
Дріботять твої пальці по стежці,
промінцями знов пестять плече,
спинку скромно, а потім безпечно
зануряться в світ, де святе...
Набираєш брусничок достиглих
повні пригорщі райської втіхи.
І струмок вже розгойдує сміхом
шовковистий поділ мого плаття...
Я по дитячому чудуюсь з себе.
Де та дорослість вперше проявилась.
Як я навшлиньки кралась степом
Ловить твої весняні зливи?
Снопи хапала голіруч
Твоїх небесних грізних трав
І опускала очі, щоб не знав, пекучий,
Який тоді мене брав шал...
Тріпочуть вії,
Розкривається вікно.
Я по дорослому тебе ...
...давно...
А ти мене...?
Ніяковієм.
20. 06. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2010
автор: gala.vita