Ти не стояв нiколи в тишi храму,
У буднях нелегких не бачив свята,
Та Iскру Божу сiяв помiж нами
I я вiдмолюся за тебе, любий тату!
Усе життя шляхами непростими
Iшов вперед з надiєю злетiти!
I хочу я, щоб ми були такими,
Щоб ти пишатись мiг – ми твої дiти.
Ти не нав’язував своїх iдей нiкому,
Ти нас навчав своїми мозолями…
Та ми ловили в словi у простому
Зернини iстини, що проросли мiж нами.
А Божi Заповiдi вчили не з паперiв –
В твоїх очах їх день-у-день читали.
I вiдкривалось серце, нiби дверi
У свiт широкий, що його ми пiзнавали.
…Злiтають днi – ми бачимося рiдко:
Так складно з мандрiв iнколи вертати,
Та серце лине, як в гнiздо лебiдка,
До рiдних мiсць.
До витокiв.
До тата!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196845
Рубрика: Присвячення
дата надходження 21.06.2010
автор: Salvador