Заснуло все.
І біль заснув.
А на душі так тихо стало.
Лиш тільки вітер шугонув
і тихим смутком повівало
з усіх кутків.
Я знову сам.
- Мабуть, ніколи не віддам
усе, що я заборгувало, -
шепнуло серце.
А душа
десь у дитинстві спочивала,
рядочків першого вірша
мережку знов благословляла.
І снилось їй, що вже нема
нещирих друзів і облуди,
що знову пісня – не німа,
і люди знову – справжні люди.
Наснилось їй, що вже вогнем
спалили підлість і жорстокість
і спопелили правди днем
тупу, бездушну однобокість
і зраду -
ту, що біль несе.
…Мені так вірити хотілось,
що то не сон, що правда все.
І що нічого не наснилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197048
Рубрика:
дата надходження 22.06.2010
автор: viter07