Був звичайнісінький будній день. Вранці, як і завжди, Олена і Михайло бігли на роботу. Вони вже давно жили самі, бо діти виросли й розлетілися з дому, як пташенята із гнізда. Онуки ходили в школу, приходили в гості в вихідні дні. І взагалі — все було, як у всіх.
Тільки іноді Олена задавала собі одне і те ж питання: « Чому кохання перетворилось в звичку? Де поділися почуття?». Вона розуміла, що почуття не зникли, вони стали іншими, якимись спокійнішими, мудрішими. І вже не треба було декілька разів на годину говорити про своє кохання, не треба чекати слів признання.
Життя — дивна річ. Воно, як течія в річці, то швидка, то ледь-ледь помітна. Скільки різних подій сталося, очікуваних і непередбачених! Річка їхнього життя була різною: то виходила з берегів, то зовсім становилася мілкою, то вир затягував так, що здавалося — вже не виплисти.
Дякувати Богу, їхнє кохання змогло витримати, вдержатися на плаву.
Михайло зателефонував Олені на роботу і сказав : «Мені сьогодні дали відгул, я буду вдома». Ввечері Олену чекала несподіванка: Михайло приготував вечерю. Він сам насипав в тарілки борщ, нарізав хліб, поставив на стіл піджарену картоплю і запросив дружину до вечері. Все було, як завжди, але було все не так: чомусь посмішки не сходили з їхніх облич, хотілося довше посидіти один біля одного…Вечеря затягнулася — Олена забула за свій серіал, Михайло забув, що сьогодні грає в футбол його улюблена команда. Було так затишно, так гарно, що хотілося просто сидіти й дивитися один одному в очі, посміхатися одне одному і розуміти — їхнє КОХАННЯ не стало звичкою. Кохання стало мудрішим, терплячішим і воно завжди було поряд, тільки іноді в хвилини відчаю, непорозумінь, негаразд, воно вміло перечекати, вижити.
Був звичайнісінький будній вечір, наповненний коханням.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197490
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2010
автор: Радченко