Більш ніж сімдесят років тому
Наші брати і сестри помирали.
Ішли шукати їжі вони з дому,
А потім вже до хати не вертали.
Мати вмирала, потім діти.
Чи навпаки: спочатку діти помирали.
Куди, куди тіла усі подіти?
Їх в яму брали просто і кидали.
Зникали цілі села; помирали…
Люди і діти їх не народилися.
Боги на небо їх забрали
Й спокійно на це все дивилися.
Одні народи інший убивали:
Голодна смерть навколо і усюди.
На їхнє місце нові приїжджали
Й жили, де були іще вчора люди.
Потім боялись наші бабусі і дідусі
Ще довго правду говорити.
Народ був на колінах, світ мовчав, усі…
Лиш зараз правда проростає, може жити.
Без пам’яті народ не може бути.
Хто забува минуле - майбутнього не має.
Не маєм права ми це все забути,
Ми – Україна! Бог це пам’ятає.
2009-12.5.09
моїм рідним і нерідним що загинули в ті роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197730
Рубрика: Присвячення
дата надходження 25.06.2010
автор: КРІПАКОС