Світає. Жевріє на Сході
Золотаве сонячне проміння,
Стікає по схилам в долоні Землі,
Дивовижне природи творіння.
Його неперевершена сила-
Життєдайна енергія Творця,
Любов`ю наповняє землю по вінця
Та багатьом незрозуміла вона.
Вогненні обрії ... Спека зла,
Засмучують чоло аграрія...
То де ж поділася любов життя?-
Спитати в Бога нам пора.
,,То люди вже Богами стали,
Землю, природу кроять на шматки,
Води рік пускають навпаки,
Стирають до пороха красу її ".
Так і сонце, ласкаве і миле,
Може нам дати світло, обігріти,
А може спеку наслати, немов озвіріле,
Любов і зло одночасно зронити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197735
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.06.2010
автор: Макієвська Наталія Є.