Ніхто не знає серця мого
Ніхто не відає тривог,
Крім усезнаючого Бога
Про мене знає тільки Бог.
Не раз мій усміх бачать люди
І мислять – весело йому,
Моя ж душа безтямно блудить
В страждань пекельному диму.
Коли сльоза зійде на око,
То й це зведе людей з пуття,
Бо в мить оту в душі глибоко
Я множу радісні чуття.
Я й сам не відаю доконче
Своїх середових вимог,
Бо так напевне цього хоче
Обізнаний у всьому Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198213
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.06.2010
автор: Рідний