Наші рідні та добрі батьки,
Наші щиро усміхнені люди.
Проводжали ви нас, лиш зміцніло крило.
Скільки весен, скільки зим перейшло.
Ми вертали до вас із далеких доріг,
Як в дитинстві, скрипів дерев’яний поріг
І стіна все так пахла п’янкою смолою.
Тільки мамині коси, чомусь, з сивиною.
На духмяний жасмин позлітались джмелі,
Чорнобривці голівками тихо кивали.
Зморшки покраяли в батька чоло нові,
А натруджені руки спочинку чекали.
І гойдавсь журавель над колодязним дном,
Тихо вечір спускався у сіни.
Повсідалась сім’я за великим столом -
Правнучці час святкувать іменини.
Рано сонце зійшло, ластівки на дротах
І ховають батьки смуток свій у очах
Та зачаєну тиху тривогу -
Знову діти зібрались в дорогу...
30.06.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2010
автор: Валентина Ланевич