Ні. Це була не ваша перемога
Кати народу, долі глум
Кістками була втоптана дорога
А ви стріляли в спину. Божий сум
І суд. Над тим усім, що ви тут натворили
Ще за часів Великої Біди
Коли ви люд цей голодом морили
Ще й зараз замітаєте сліди
І знову брешете безбожно
Хоч саме цей гнобили ви народ
Цей край козацький і заможний
Цей дух вознесених свобод,
Край, де гуляв Сірко і Нестор
Що пам’ятав уходи і ясир
Що нас, безбатченків зростив і пестив
За щей тарілку знову віддаси ?!
Бо вже тепер Ви, пані многолика
Паплюжите знов память тих, хто тут
На цих кістках родився і до лиха
Надів увінчаний цей кумачем хомут
Прикрили кумачем й криваві плями
А чобіт затоптав німий голодник крик
І з часом, замордований катами
До рабства нового, ти, мій народе, звик?
Де край цьому безглуздю і цинізму, -
Хай відповість пихатий комунар, -
Заради перемоги комунізму
Покласти стільки люду на вівтар?!
А ви, брати мої, як ви посміли
Над долею своєю сміючись
Віддати українську душу й тіло
Отому кату, що прийшов колись?
Що волю розстріляв і вигнав з хати
Гнав до Сибіру в тюрми і табори
За колосок, за віру убивати
Російським матом криючи згори
І зараз він тим матом креше
Отой москаль із-за кремлівських штор
А тьотя в телевізорі все бреше
Що то був зовсім не Голодомор.
Йому і досі все не йметься, -
До крові чистої ж бо звик
І все ще не напивсь. І не нап’ється
Маскуючи звірячий рик.
Й жиди не визнають голодомору
Хоч ми давно признали їхній Голокост
Хоч вп’ятеро нас полягло від тої свори
А може вдесять? Порахує хтось?..
Стоїть дівча у бронзі серед поля
І дивиться на весь цей білий світ
І поглядом шукає іншу долю
Яку Кобзар уклав у Заповіт
В сорочках вишитих стоять мій син і доня
Бо пам’ять є і душі гріє нам згори
І ти прийди сюди, до цього поля
Схили чоло і свічку запали
Війна нам всім, прийдешнім, засторога
І пам’яті вінки кладемо знов до ніг
та це була не ваша Перемога, -
ЦЕ ВЕСЬ НАРОД ТОДІ ЇХ ПЕРЕМІГ...
09.05.2010 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198696
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.07.2010
автор: kriwoy