І знов упав, мов стреляний
Докорами-подяками.
Упав і не піднятися
Туди куди злетів.
Бо розпач в душу вселений,
І старістю наляканий,
Примушений я здатися:
Хотів чи не хотів.
І знову, знову кинутий,
І навіть не підступністю,
І навіть передбачена
Вся вироковість зрад.
І вкотре я загинути
Повинен в совокупності
Того всього, що втрачено
І досягти був рад.
І знову не почутий я.
Або ніяк не сприйнятий.
Лежу, розбий розпачем
У безпорадді мрій,
А побутовість лютая,
З якої суть не вийняти,
З’їда, шматує боляче
Та ще й товкмаче в сіль.
І... не злетів у Небо я.
Не відірвавсь від смороду.
Лежу в багно затоптаний,
Розтрачений на все.
Та доля не ганебная,
Коли за неї змолоду,
шляхами й... нечистотними,
Шляхетний гук несе!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199089
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.07.2010
автор: Бондар