У білий саван змерзлого чекання
влилося світле: березень зі стріх!
І вітер згріб холодними руками
зволожений недорозталий сніг.
Нанизує на промені бурульки,
позиркує на сонце з-під-тишка,
дерева – ввись - прозору гінкість лунко,
де в бруньках зріє зелень ворушка.
Мені туди, де витоками весни:
у „котиків” лозову муркотінь,
у скрипку неба, звуками воскреслу,
де промінець струну позолотив.
І ось лечу – вдаль душу розпростерши...
Весняну повногрудо п’ю бентеж...
Летім зі мною - щастя, мов уперше
когось полюбиш... і прозрієш теж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199225
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2010
автор: Omega