Останнім часом сум проникає крізь сонячне проміння.
Неможливо дійти з оточенням взаєморозуміння.
Чи готові ви відчути різницю стосунків
І перестати запивати невдачі силою-силеною трунків?
Ми уникаємо шляху вирішення проблем свідомо.
Ми говорим „не знаю”, хоча нам добре відомо.
Ми ухиляємось від відповіді, бо вона може бути гіркою.
І часто щось творим-говорим, не думаючи головою.
Ми самі придумуємо проблеми на рівному місці.
Ми оголошуєм війну, сидячи з кавою в кріслі.
Нас рідко цікавить становище знайомих.
Серед нас практично не залишилось душевно здорових.
Ви скажете:” у кожного свої таракани”,
Так може час ламати ці невидимі оку паркани,
Почати жити менш егоїстично,
А помагати іншим не лише теоретично.
В цьому світі вистачить зла на всіх.
Так давайте чинити добро, приємне, як дитячий сміх.
Згадаймо дитинство – світле й яскраве.
Невже таке життя не варте бути жаданим?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199234
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2010
автор: AUROЯA