Ну, навіщо, тебе я зустріла.
Ну, навіщо, всміхнулась тобі.
Ну, скажи, що не так я зробила,
Що не можеш пробачить мені.
Ну, навіщо, сказала: "Кохаю",-
Коли мовчки ішов, навздогін.
І пославши у вічність свій стогін,
З сумом стала один-на-один.
Я ж чекала бо лицаря свого,
Що приїде на білім коні.
Пригорнутись,тремтячи, до нього
І ніщо вже не страшно в житті.
І в цілунку зіллятись гарячім.
Спраглі душі, вологі вуста.
Щоб з солодким знеможеним криком,
Як одне, стали наші серця.
04.07.10
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199259
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2010
автор: Валентина Ланевич