Вода страшенну має силу,
Коли вона собі торує шлях:
Мости, дерева і будівлі
Скалічені , розтерзані лежать.
Для неї святості немає:
Жаліть вона не вміє й шкодувать.
Як непотрібне щось, змиває:
Могили предків може зруйнувать.
Нічим не зупинить це лихо,
Страшнішого вогню й води нема.
Буває різною: то тихо
Між берегів пливе стрімка ріка.
То, ніби дикий звір, буває:
Не зупинить її, не приручить.
Життя так легко забирає:
Для цього їй потрібна тільки мить.
І знову потерпа Вкраїна:
За що і за чиї оце гріхи?
Тернопільщина й Буковина
В полоні дикої, як звір, води.
І в Рівненщині зливи й повінь,
І не минула Львівщину біда.
В воді і зла, і горя корінь,
Бо, що страшніше чим сліпа вода?
Мости, дерева і будівлі
Скалічені , розтерзані лежать:
Вода страшенну має силу,
Коли вона собі торує шлях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199301
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.07.2010
автор: Радченко