І певно, зарано ще виписувати
розклад потягів,
питати втомлених пасажирів про погоду
і вагонні протяги,
проносити твою фотографію
у лівій кишені
через усіх перехожих, посміхаючись,
як наречена.
Повітря не має кольору, а отже і ти
не маєш.
Бо у нього твої пальці і погляди -
короткометражні.
Бо він єдине, що нас фізично
єднає,
як хмари єднає одна пролітаюча
зграя.
Ти, певно, ще не розчув, але
відчуваєш.
Хода стає повільніше, в очах -
важкість.
Страх невчасності.
Страх непричасності.
І вороння. ́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199606
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2010
автор: Святка Ностальгія