Ми йдем під сонцем, під дощем, під небом
Ми п”ємо воду нас сонечко лоскочить,
Вдихаєм кисень невидимий так легко
А все що добре то добро породить.
Наш інтелект і розум унікальний,
Нема нікого крім Господа над нами.
Він дав усе, що міг дати своїм дітям,
Він любить нас, як донечку та сина.
А ми тепер все знищили до корня
Брудне усе, починаючи від моря,
І океани не чисті і озера,
І все руйнує безглузда наша сила.
Хіба ті гроші, що маєм можуть дати,
Ту всю красу у душу передати?
Хіба любов або здоров'я купиш?
Чи ти себе і брата свого любиш?
Мабуть, що ні, раз так поводиш себе,
Якщо ти любиш, то не сміти на мене!
І посади ти дерево прекрасне,
Щоб діти наші їли з нього брате.
І зможуть потім із дерева зірвати
Смачного плоду, без зайвих хімікатів.
А якщо ти, не плюнеш у колодязь,
То пити зможем сидячи десь поряд.
Але ж ти харкнув, а потім лізеш пити,
Не розумієш, як далі треба жити?
Візьми на себе свою відповідальність,
Залиш хоч щось після себе ясне й гарне.
Бо ти прожив, а далі будуть жити
Твої, мої та інших людей діти.
І будуть потім всі разом згадувати
І на руїнах нове щось будувати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199929
Рубрика:
дата надходження 08.07.2010
автор: Швабчук (Schwabchuk)