Безшумно падають мости,
у водний простір забуття,
нікого не потрібно вже вести,
відмовилась людина від життя.
Забула істину земного світу,
надмірна впевненість її згубила,
без захисту злетіла на орбіту,
души своєї розірвав вітрила.
Життя неначе стало прірвою,
з якої вибратись немає сил,
це мука, що здається вічною,
без участі нічних світил.
Забуто все, засвоєні уроки,
майбутнє посміхається тобі,
запам"ятай свої найважчі кроки,
щоб запалить нові святі вогні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199974
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.07.2010
автор: linki