Іду на луг ледь світ босоніж:
не наполохать трав - бо сонні ж....
Боюсь, ступивши, не прим'яти
цей килим з чебреців і м'яти.
Роса. Туман. Та чую - вище,
у верховітті пташка свище.
Стою з світанком сам-на-сам.
Злітає пісня в небеса.
Чуттєвості і тиші в'язь
звідкіль в душі малій взялась,
щоб так, як в казці - ані руш!
Лиш поповзом, неначе вуж,
крадеться ранок поміж віть...
А соловейко "фіть" та "фіть"-
З туману співом вирина.
Згорнула крила далина
ще звечора - тепер дріма,
допоки дня іще нема.
Хоча вже обрій запалів
поміж долонями полів.
За мить у небо піднесе
цвіт сонячний - пробудить все.
Німую. Лиш маленьке "я"
до світу серцем розмовля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200055
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.07.2010
автор: Omega