А ти забудь,
забудь усе:
ту божевільну ніч у місті,
грозу, що пристрасті несе,
свічу
і темряви завісу,
і танго,
твій магнітофон…
Забудь,
немов слова прощальні.
Забудь,
як нереальний сон.
Для мене спалах то останній,
а ти – забудь і помовчи.
Збагни себе –
це теж немало.
От тільки інших не учи –
нещасні будуть.
Щастя мало
в житті даровано незрячим:
чомусь розводяться мости…
Прости,
що спалахом гарячим
тебе обпік.
Прости, прости.
Син самоти...
Щаслива будь.
Люби. Рости...
Прости...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200143
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2010
автор: viter07