На старій кушетці знову твій годинник
Вибиває маршем те, чого нема.
Я давно вже, знаєш, не шукаю винних:
Це немов по склепах не знайти примар.
Ти, мабуть, як завжди так безпомилково
По моїх бездомних пройдешся слідах.
В Бога не просила згірклої любові,
Що в краплинах крові, що в моїх сльозах.
Душу, наче книжку, я ж не відкривала, -
Все в собі тримала; все було в очах.
І немов ривками гострого кинджала,
Так і я спітніла від кошмарів в снах.
Я ж хотіла бути тишею форелі,
Присмаком, сп’янілих ранками, вишень.
І сама не знаю, чом же я в пустелі,
Де безмовна темінь стерла світлий день…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2010
автор: Halyna