Подорожували небом хмари,
Йшли на прощу за сосновий бір,
Плакались у прілі крутояри,
Припадали до високих гір,
Поклонялись богу водяному,
Цілували річки шерхлу гладь,
Вже збирались йти назад додому,
Аж нема малої хмарки, - глядь!
А воно усім єством повисло,
Де сапала дівчина мала,
Проти вітру вперлося умисно
Щоби спека надто не пекла.
Вітерець ожвавлював роботу,
Пестив дівці коси золоті.
Чи хмарина знала про скорботу,
Що по ній зчинили хмари ті?
Їй було приємно тінь творити,
Дарувати ніжний холодок,
А самій ховатися у скиті, -
Не її це вирішальний крок.
-
Можна йти на велелюдні прощі,
Учиняти пристрасний поклін,
Оглядати непорочні мощі,
Кланятися в бік священних стін.
Можна просто людям послужити,
Прохолоду дати в спеки час.
Чи не будуть нас за це хвалити
Люди та з небес Господній глас?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200324
Рубрика:
дата надходження 10.07.2010
автор: Рідний