*

-  Лови,лови!
-  Ммм,гооол!!!
-  7:5  на  користь  дівчат!  
-  О  привіт!Ну,що    допоможеш  нам  перемогти  хлопців?  
-  Та  ні  я  краще  буду  суддею!
 Недовго  точилася  суперечка,але  все-таки  дівчата  перемогли.І  кого?      Хлопців  у  футбол  на  забивання  голів.ПРосто  смішно.
Яка  радість  була  не  тільки  серед  дітей,а  й  навіть  сусідка  засміялась,миючи  одяг.Але  радість  панувала  до  тих  пір,поки  м*яч  не  втрапив  у  одяг,який  полоскали.
-  Ой-ой,.вибачте,випадково...
-  Обережно  требе!-тут  вже  радості  не  відчувалося.
 Такі  поєдинки  влаштовувалися    не  часто,оскільки  і  гравців  не  завжди    багато,та  й  постійно  знаходилися  якісь  причини...
-  Потрібно  придумати  якусь  гру,щоб  всіх  звеселити!
 Їх  же  тепер  і  справді  було  немало-15.
 В  телефон,бадмінтон,у  м*яча  -  чого  тільки  не  видумували  аби  не  сидіти  ,
склавши  руки.І  кожного  вечора  було  весело,шумно,"гаряче",і,звичайно  ж,до  пізна.О  скільки  разів  ми  всі  слухали  від  батьків:"Чому  так  довго?Де  ви  були?Сусіди  будуть  скаржитися  від  цього  постійного  вечірнього  галасу!"
 А  сусіди,безперечно,  щось  нашіптували,бо  вже  наступного  літа  наше  щастя  закінчилося:одні  не  приїхали,другі  подорослішали,а  треті  просто  забули  про  колишні  ігри.
 Ось  і  зараз  я  дивлюся  з  вікна  своєї  кімнати  на  ту  шумну  дітвору,і  знову  й  знов  згадую  те  щасливе,тепле  моєму  серцю  літо.Хоча  до  того  були  й  інші  не  менш  чудові,але  то  мені  запам*яталося  найбільше.Мабуть,тоді  ми  почали  вже  дорослішати,ставати  більш  свідомими,привабливими.Побачила  я  тоді  і  перші  ревноща,і  дитячий"по-дорослому"  азарт,і  приховану  симпатію.
 А  у  них  все  ще  тільки  попереду.Покищо  гра  у  ігри,далі  гра  в  кохання,пізніше  серйозна  гра  в  життя.Але  в  них  трохи  інша  ситуація  -  немає  відстані  -  не  буде  зустрічей  два(в  найкращому  випадку)рази  на  рік,хоча  колись  теж  були  разом...Згодом  доля  розвела.Дорослі  ігри  настільки  захопили  нас  -дорослих  дітей,що  забули  про  друзів.Можливо,коли-небудь  все-таки  зберемося  разом  на  старенькій  вуличці  рідного  міста,і  квач  буде  захоплювати  давніх  друзів  по-старому,а  щира  розмова  розбудить  теплі  почуття,які  ще  не  встигли  згоріти.
-  Ти  ідеш  з  нами?  Весела  гра,не  сидіти  ж  нам?!
-  З  радістю!Тримай  -  крикнула  дівчинка,кидаючи  м*яча.
 Так-от  у  нас  кожного  вечора  гомінка  гра"звеселяє  сусідів",що  ще  не  вспіли  пошептати  кому  треба.
-  Іди  сюди,треба  допомогти!  -  мене  кличуть.І  я  іду  у  вир  цього  буденного  життя,постійно  згадуючи  дитячі  дні,роблячи  спроби  хоч  трішечки  повернути  все  як  було.
 Та,що  було,те  не  повернеш  -  можна  лише  змінити:погіршити  або  покращити  ситуацію.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200413
Рубрика:
дата надходження 11.07.2010
автор: Ірина Калина