Я Вітер,що спустився з холодних вершин
і блукаю,бажанням натхненний.
Ця невидимість дика в полоні провин
сіє чвари руками Марени.
Споглядають за нею ще й інші Вітри,
розфарбовують казку пісками.
Вона ділить сьогодні печалі на три,
розтлумачує долю віршами...
Мої крила змітають всю зайвість пустель
і колись я не вірив у Неї.
А вона малювала цей світ і пастель
розкришила у снах орхідеї.
Я сповільнюю біг, перетворююсь в штиль,
опускаючи крила додолу.
Обійняти жадаю обраницю хвиль,
чую шепіть солодкий: "НІКОЛИ"...
Доторкнувся легенько,набравшись сил,
а Вона й не відчула,здалося...
Слабкість Вітру не личить,я рухом крил
вмить заплутав біляве волосся...
\без моєї чарівної помічниці цього віршу не було б...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200795
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2010
автор: Аскет