І знову сниться перший дотик
В обіймах літніх свіжих трав...
Мабуть, нема вже ідіоток,
Яким би ти ще не сказав
Про почуття свої шалені,
Яких би ти не пригортав
Під час прогулянок на Сені...
Вже всім огид твій пароплав!
І, як дівчисько, я наївно
Колись ще вірила в слова!
Згадавши їх, стає противно!
А ще недавно я жила
Кожнісіньким фальшивим звуком,
Порожнім поглядом, німим
І безнадійним серця стуком,
Близьким водночас і чужим.
Й хоча на вигляд це красиво:
Усмішки, лестощі, інтим -
Та шкода, що жінкам властиво
Захоплюватися «ніким».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200807
Рубрика: Сатира
дата надходження 13.07.2010
автор: Marianna Russo