Це місто вчасно вбиває вогні,
в нім дитинство дарма шукати.
Розстелило навпроти роки лляні
і несеться уздовж Арарату.
Запитати? Похнюпитись? Обпектись?
Скарги літа цілують серветки.
Алкоголь не рятує,як ніч колись...
Зупинись і не спалюй чернетки!
Дві монетки-на щастя...в брудний фонтан-
повертайтесь,замурзані гості!
Для фортеці змайструють новий таран-
"Та не бійтесь! Це ж так...не від злості!"
Просто місто не любить нудних сліпців,
галасливих п"яниць і гітари.
Воно марить світанками сорок днів,
свято вірить в смішні мемуари.
Тільки хмари несуться у твій Париж
і доріжки січуть з пурпУру...
Місто плаче під мій обважнілий вірш-
дивні сльози...від зради...здуру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200844
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.07.2010
автор: Biryuza