Зі спокійними тюленями в крові,
в міцних чоботях входимо на дно.
Зелені очі, довгі-довгі вії й сині брова:
там кожен день кіно.
Бо ж тиша спаяна із чорно-ілих спогадів
й розірваних кіноплівок.
Застуджується шал і уповільнюється повінь
блакитних ранків, сонячних казок.
Залізна міць.
Немає болі.
Лише долоні трохи вогкі,
коли бачиш,
як люди сипляться піском
в годиннику в руках у Бога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202187
Рубрика: Нарис
дата надходження 22.07.2010
автор: Святка Ностальгія