Опівнічну мозаїку роздумів
дим і голос твій враз розгонить.
Ти сказала, що лінія розуму,
як каньйон на моїй долоні.
Доторкалась тонкими пальцями
возвеличень моїх й прокльонів.
Жодна лінія не сховається
В тьмянім відблиску телефону.
Ти, неначе ренгенівським дотиком,
зазирнути у душу хтіла.
Я ховаю рубці від опіків
під сорочкою і під тілом.
Ти сказала, що там я, глибоко,
несподіваний і чутливий.
Так, я іноді справді схлипую,
коли бачу: життя - повія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202217
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.07.2010
автор: Perelubnik