Я знаю, янголи не плачуть,
тоді чому, по щоці сльози течуть?
Руки їх спиняють,
а очі все палають,
від болю, чи горя,незнаю...
Хто ж це крила обламав,
з небес на землю забрав,
маленьке серце вирвав,
і на сотні-тисячі осколків розірвав
і повсюди порозсипав?..
А люди ходять-бродять,
уваги на янгола не звертають,
на серце наступають...
Та ніхто не пожаліє,
не пригорне,
а бездушне янголятко вяне,сохне...
А йому ще жити і любити,
вчитись у мріях літати,
а тут потрібно,
в юних шістнадцять,
вже самоту і гіркоту розлуки відчувати..
А чому так буває?..
Хто ж в нього крила забирає???
Не знаєш ти?..
І я незнаю...
Для чого ж тоді виникає питання,
янголам являється кохання?..
І все ж, лиш янголи вміють вірно кохати,
та водночас,люди навчилились
і їм серця розбивати..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202500
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2010
автор: смуток серця