Цілують зорі ту троянду дивну,
Що не для мене завтра зріжеш ти.
Свою любов, високу, аж надривну,
Судилося крізь сльози пронести.
Судилося…А де ж суддя і слідчий,
Що написали цей гіркий вердикт?
Пряду вночі свою журбу одвічну,
Намотую на місяць-молодик.
Тоненька нитка, як моя надія,
Порветься раптом якось уночі,
Та хтось мене неждано зрозуміє
І дасть притулок на своїм плечі.
А поки що—на листі краплі крові
І сколені долоні самоти…
Цілують зорі квітку пурпурову,
Що не для мене завтра зріжеш ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2010
автор: мирослава