Спалив мене своїм вогнем, сонце.
Зламав мої ти руки-віти, вітре.
Обрізав, милий, за спиною крила.
Зробив усе, щоб жити не хотіла.
Змішав з багном всі мої надії.
Розбив ущент усі наївні мрії.
Загнав мою ти душу в пекло.
І кинув моє серце, наче скло.
Заплющив мої сірі очі біллю
Линув отрутою у рани - сіллю
Накрило моє тіло камень-брила.
Хотів, щоб я так швидко розлюбила.
Тобі не вдасться це – ще рано.
Хоч й свіжа кровоточить рана.
Та все ж ненависті до тебе і не буде.
Ми помилилися. Розсудить Бог і люди.
24.07.2010
БІЛЬ, -і, ж., рідко. 1. Білі нитки, біла пряжа.
2. Яскраво-білий колір; білість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2010
автор: Троянда Пустелі