Трава проростає крізь пальці мого невезіння,
І жертви рятуються втечею з місця війни.
Не подумки втрачене слів невідомих насіння,
А тихо забуте пророцтво німої весни
Покаже насправді, хто з нас помилявся учора
І як віднайти ту довіру, що зникла навік.
А я від тепер, як самотня, душевно хвора,
Шукаю той подих, що може торкнутись повік...
[...]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203568
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2010
автор: Галинк@