***
Невже настільки дух в людині
Так низько може впасти,
Що душу рідної святині
На вівтар сатані покласти.
За там якогось папірця
Кладе душа на себе пляму
Нестиме зраду до кінця
Вона того не тямить.
З’явився вимір у грошах
І серце враз закам’яніло,
Черствою стала вся душа,
Дощенту тіло заніміло.
Була людина і її нема,
Страшна безодня поглинула,
Мить світла затулила тьма
І коло зашморгу замкнула.
Такий кінець чекає тих,
Хто на оманливій стежині
І свого часу буде штрих -
Ми в цьому світі не єдині.
І правда світла переможе,
Все стане на свої місця,
Святе духовне слово Боже
Увійде в праведні серця!
І храмом буде Дух Святий,
А тіло чисте мов перлина,
А світ постане дорогий,
Так вічно житиме людина!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203773
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2010
автор: Пастернак Іван