За всім стою лиш я сама.
Нема нікого в ареалі.
Гірське благовіяння.
Говорю з феями трьома
мого прозорого начала
про душ земних зливання.
Вода холодна омиває
моє слабке і біле тіло,
що так стомилося. Смереки...
Про що сміятися - не знаю.
Читати різко захотіла
Очиська рідні, та далекі.
А ти не бач, не чуй мене,
не знай, але вітайся.
Стань мимопроливним.
Хай течія тебе жене,
а ти мерщій їй піддавайся.
А я перетворюся в дим.
Води налито у вогонь.
Одна дорога їй тепер.
Стаю я паром мерехтливим.
Стаю теплом гірських долонь.
Й пливу до хмар-сестер.
На зло туманам полохливим.
Закрався під мої слова
Легенький вітер і мовчить.
Зіткалась я тепер у хмару.
Й тепер я іноді бува
почую, як струмок біжить
нагодувати мрій моїх отару.
Вівчар чита книжки цікаві
Пасе мої овечки-мрії, випасає.
А я йому співаю краплею в траву.
Для мене спів такий забава
я хисту іншого не маю.
Й без нього дня не проживу.
Гірське благовіяння
наспівує мелодію дощу.
Говорю з феями трьома
про душ земних зливання.
Свою надію відпущу.
За всім стою лиш я сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203929
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.08.2010
автор: MsAnark