Сірів вокзал… Тягнувся у повітрі
Тепла останнього солодкий дим.
Чиїсь усмішки, часом недопиті
Кидались в очі, як вогні вітрин.
Ще плакав дощ – вже осінь догорала,
П’яніло небо ароматом днів…
І лиш Вона несміливо стояла
У вихорі сполоханих вітрів…
Стелив туман… Її руде волосся
Розсипав вітер ніжно по плечах,
І непомітно запалила осінь
Блискучий вогник в втомлених очах.
Вже сутеніло… Вряд чи хто помітив
Її самотній сірий силует,
Лиш фарбами осінньої палітри
Писав художник втомлено портрет.
Зганяючи кудись пташині зграї,
Притихла осінь між людьми плелась…
Він малював Її… Я знаю,
Вона Йому прекрасною здалась.
Десятки ліній розбігались стрімко
Й коли раптово щось ішло не так –
Виводив ще раз Він цю саму Жінку,
Захоплено ковтаючи азарт…
Останні потяги тікали вже зухвало,
Соната вітру холодно звучала,
Він малював Її… Лише бувало,
Тягнувсь до склянки із дешевим чаєм…
Лиш олівець тепер міг передати
Солодкий смак емоцій й почуттів,
І на ввесь світ хотілося сказати
Про те, як Він враз Нею захворів…
Він допивав до дна вже насолоду…
А з ним і вулиця змовкала враз…
Штрихи останні ще лягали гордо,
Десятками невидимих прикрас.
Мінялось все… Час за собою вів…
Одна Вона не йшла, стояла…
А Він дививсь в портрет і розумів:
«Чогось йому відверто бракувало»…
З листа чомусь дивилась незнайома,
Неначе чимсь нагадуючи ту,
Що була поряд… Жінку.. Невідому…
Оту, чию Він малював красу…
Іще раз глянув і провів рукою
По сірих намальованих губах,
А потім кинув свій портрет додолу
Із гіркотою осені в очах.
На мить застигло ще розчарування,
Емоцій згусток в темряві повис,
А потім осінь миттю, без прощання
Самотньо побрела собі кудись…
Раптово дощ посипався із неба –
Пора про себе на ввесь світ кричала…
Художник, усміхаючись про себе,
Купив дешевого ще склянку чаю.
А потім щось його штовхнуло сміло
ЇЇ гірким тим чаєм пригостить…
Він підійшов… Розмалювала сірим
Два силуети осінь в одну мить…
Зривався дощ, змиваючи з перону
Уривки фраз, емоцій, почуттів…
Читала осінь по чиїйсь долоні
Мільйони переплетених життів.
Тремтів листок беззахисно під вітром…
Портрет, здавалось, плакати уміє –
Стікали тихо краплі непомітні
По намальованій осінній мрії…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2010
автор: IceBound