Я пам*ятаю,
ти сказав мені "Прощай!.."
вустами ніжними, пянкими,
і ці слова закарбував
глибоко в серці, всередині...
Тож не питай тепер,
чому ті очі,
що були ясні,
і мерехтіли,наче зорі уночі,
тепер для тебе вже чужі,
бо змертвіли,
збайдужіли,
відтінком темним зажевріли,
вогнем ненависті до тебе
в той момент горіли...
Не питай!..
Чому руки мої тремтять,
а на скронях лиш слід від печалі,
чому густі і чорні вії - просто упали...
Не питай...
Я прошу, не питай,
і моє серце ти ще більше не розривай,
залиш мене у спокої,
іди,
кохай,
прощай,
ти зрадив,
втратив,
мене убив...
І не проси,
і не моли,
і не питай,
і не благай,
ти втратив все,
ти винен сам,
вітаю,
аж тепер -
ти - вільний птах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204037
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2010
автор: смуток серця