Колись в щоденному вертепі,
де лицедіє метушня –
хтось прийде в серце замість тебе,
у вихрі щастя закружля.
Твої дощі, стежки рутвяні,
шалені дні спокус і мук
у безум щастя окаянний –
чужих очей, і рук, і губ.
Як небо втомиться розвоєм,
помчиться полум’ю навстріч -
то світ, помножений надвоє,
ввіллється сонячно до віч.
І стане день сяйливокрилим,
зустрівши казку наяву.
Як спраглий день жадає зливи,
стріла Амура – тятиву,
як все в житті не безнадійно –
нема ріки без берегів,
немає сутінків без тіней,
немає віри без богів,
немає щастя без любові,
без сонця – променя нема.
Однак серця, любові повні -
життя над прірвою трима
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204131
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2010
автор: Omega