Ми часто кажемо не те,
що думаємо,
і не те, що хотіли б сказати,
ще частіше,
відчуваємо не те,
що кажемо,
чи хотіли б відчувати,
інколи, робимо не те,
що хочемо,
часто, крізь сльози і душевний біль,
але,незважаючи нінащо,
ми знову кажемо, робимо,
а потім серце страждає, сумує, і плаче...
Тому, потрібно прислухатися,
як воно стукоче,
бо завжди лиш правду шепоче...
Щоб потім серденько не сховалась у закутку темнім,
не страждало, не обманювало, не зраджувало,
як жити і любити підказувало.
Бо що є людина без нього -
Ніщо! німіше німого, чужіше чужого,
бездушне тіло, й більш нічого...
Хоч розум лишається,
в грудях серця немає,
почуття не виникає,
ніщо всередині від кохання не завмирає,
мову не віднімає,
захоплення не викликає,
і тогоєдиного, з мільйону, ніщо не визначає...
А розум лиш несправжність почуттів притягує,
й наказує: терпи, люби, але мовчи!!!
А серце відказує : не хочу, не буду, не можу...
І серденько слабшає, знемагає, затихає,
і врешті, розум перемагає,
але, не так бути має,
серце ж сильніше,
воно все відчуває...
Тож слухайте його,
не замикайте,
не стримуйте,
не затихайте,
а просто ним - КОХАЙТЕ!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2010
автор: смуток серця