Не зійти мені на цій станції,
Не торкнутися землі грудки,
Де й в очах твоїх - традесканції,
Понтедерії, незабудки.
Тільки в мріях ми - наче рана й бинт;
Діти також лишають кроки
(Де цвіте тирлич, пахне гіацинт)
Біля моря, в піску глибокі...
Не побачити очам моїм цвіт,
Не торкнутися більше неба.
Очі-проліски кличуть у політ...
- Хіба ще мені чогось треба?
Я ж не знаю так, чи в полях, полях
Таку квітку земля вродила,
Щоб приніс тобі я її в руках,
На вівтар приніс, моя мила...
Знову й знову я бачу сон (о сон!),
Квіти в росах, у діамантах...
Тільки ж поле так я і не знайшов,
І не зміг квітки ті зірвати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204657
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2010
автор: k-ivanka