Сидить вона одна,
в гуртожитку, на підвіконні,
і сльози від прохожих,
ховає у долоні.
Усі її, мов прокляту, минають,
невже співчуття у серці не мають,
чи горя і болю не знали й не знають,
або ж просто, того не відчувають.
Лиш тихий, дощ -
один супутник до волі,
благає - лиш не коритись долі,
ще буде у неї кохання доволі.
Та вона цього не розуміє,
чимдуж сумує, й спогади леліє,
а він іншу цілує,
й на солоний дощ уваги не звертає.
Й гадки немає,
що десь там,його кохана знемагає,
руки ламає, долю проклинає,про нього лиш згадує,
й обійняти востаннє бажає.
Отак в житті буває:
один - кохає, а інший - зневажає,
один - страждає, а другий зраджує,
і знов - кохає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2010
автор: смуток серця