І в очі ти знов дивишся чужі...
Ти знаєш точно - правди не існує...
Ти не шукаєш в натовпі душі...
Той натовп душу сам тобі дарує...
Знов незбагненний докір твоїх днів...
Минуло все,що треба і не треба.
Як ненароком так когось зігрів.
Та це була лише твоя потреба.
Ти забуваєш всі слова мої...
Я знаю все, про що ти так жалієш...
Лети в свої недоспані краї...
Це все від чого ти тікати вмієш.
Чекатиме тебе завжди вона,
І в довгі дні, в безсонні літні ночі,
Ти захлинешся в вічності вина...
І я забуду твої чорні очі.
Вона нікому не віддасть тобе
Не купиш ти до мене ні квиточка...
Насправді,кажуть,небо голубе...
Що ж важливіше,я чи твоя дочка...
Що станеться зі мною після нас....
Все віддаю на довгий відлік часу...
Цей світ...Чий вогник вже давно погас...
це він...створив тебе для двох одразу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2010
автор: Анна Помаранська