Одна по одній тануть білі смуги
Розпеченого чорного шосе....
Примарами нічними у минуле,
В якому залишилося усе.
В якому не розставлені ще крапки,
На ладан дихає зацькована любов...
А ти живеш, не маючи і гадки,
Про сенс нічних нескінчених розмов...
Болить нестерпно, просто вивертає
Назовні вени, і кричить душа.
Що я кохаю, вперше так кохаю,
Й встромила в серце гострого ножа.
Це так нечесно, так несправедливо,
Що шансу жодного тобі я не дала,
Та доля вже по-своєму судила,
І, як не дивно, виходу нема.
Під монотонний шум автомобіля,
Каскад зі спогадів стікає по щоках.
І смуги білі пролітають мимо,
До міста, що заплуталось в слідах.
Біль щезне, як щезає усе інше -
Ця ніч спекотна, стомлене шосе.
Мою любов зітре навіки вічні
Щось невловиме, щось несказане.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205623
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2010
автор: Парчевська Ольга