В заторах плекалось дрібне нетерпіння.
На теплих кушетках хтось бачив спасіння,
а янголи в чорному падали в дим з ментолом-
недопалки сумно дощем з балконів,
стабільність протонів, печаль нейтронів
й дурна нероздільність по краплі із корвалолом.
П"яниця всміхається, точить зуби,
парфумиться наволоч, смерть із Куби,
вимірює щастя розрізом її спідниці.
А осінь за краєм, серця зогнили,
молитись набридло і ломить тіло-
король на колінах й зізнання до болю ниці.
То з відчаю просто байдужість вийшла
і вишня-спокусниця мертва, кисла-
образами й горем так тхнули чужі парфуми.
Листками із неба у світ потойбічний,
бродягам в безодню ночей суничних,
щоб там тільки тиша без каменю і без глуму.
Напрочуд огидна й смішна картина-
живу десь на небі,зовусь "людина",
на янголів в чорному зверху кидаю квіти.
А завтра в заторах знайдеться зірка,
маленька й потворна по вашим міркам
та тільки вона зможе світло нове створити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205934
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2010
автор: Biryuza