відповідь на http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205699
Тихоплинна вода пошепки складала заповіти ще живим кораблям. Ти слухала її, але не запам’ятовувала. Навіщо? Коли кожен раз, засинаючи, знаєш, що поринеш в безглуздість підсвідомості, як в нескінченну ріку серед зів’ялих берегів колишніх мрій. Хиткий твій пліт з гілок і уламків. Ноги відчувають темінь і глибину, але страху немає, немає і байдужості – лише споконвічна надія інколи заставляє гребти за течією у невідомість…Жевріючий вогник серця в руці трохи освітлює шлях, а в кишені - загублені кимось ключі – не знаєш ким і де, не знаєш від чого.
Навкруги – те, що завжди буде, і те що завжди не повинно бути, згідно твого утопічного плану буття. Постійно відчуваєш на собі чужі, байдужі погляди, що викривляють твоє відображення, шкрябають по тілу як змії, чіпляють одежу, марно намагаючись прикинутись вітром, і несуть з собою холодний, холодний і негостинній іней нерозуміння. З першого дотику чиста вода виявляється повна відходів непрожитих життів, недопалків чиїхось бажань, попелу забутих обіцянок.
Але ти не знаєш того, що за наступним поворотом примхливої ріки може все змінитись. Хтось зітре бруд зі скла твого вогника, допоможе нести той тягар, що завжди з тобою… Направить судно в інше русло, де течія менш брудна, де ще не згаяні мрії знову спливуть на поверхню і витравлять мідний купорос самотності з ніжно-небесних очей, а чарівний ключик знайде своє призначення в відчинених, але таких далеких колись дверях…
А поки – лишається бачити сни…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205960
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2010
автор: Quadro.Tony