Лечу у відпустку у пустку осінню
Десантом пуховим,
будячим насінням.
Лечу тихоплином
у напрямку диму
Я – та насінина,
що вітром гонима.
Та в день розмаїття
і бронзи, і срібла
Кому будякове
насіння потрібне?
Сіяння діброви –
часи ренесансу.
Ідилія барвів
без рамок картинних.
Чи є в мене тут
залишитися шанси
І в землю упасти,
як ця насінина?
Як легко летіти
без суму та щастя,
Не знаючи, де тобі
суджено впасти.
Я – та насінина,
що вітром гонима,
Мандрую по світу
у напрямку диму.
А де маю впасти,
мені невідомо:
Далеко чи близько
від рідного дому?
Чи довго летіть
під святковою синню
Ніким непомітній
малій насінині?
Чи фатуму вихор
кружлятиме круто?
Будяк означало би
бути і бути.
Проблема стара,
невідболена завше:
Вписатись би в долю,
у тихі пейзажі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206060
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.08.2010
автор: СавчукМикола