В далечині, понад горою,
Що в нас Тарасовою звуть,
Величний пам'ятник герою
Там мріє тихо, де ревуть
Невпинні хвилі синього Дніпра.
Над ними він напружено схилився,
І довго так замріяно дивився,
Де вітерець розвіяв його прах...
Стоїть похмуро гордий моноліт,
Але душа його завжди відкрита.
Багато простоявши ще століть,
Залишиться таким же непохитним.
Життя своє віддав він для народу,
Мав вільну думку, не боявсь царів.
Ніколи Україна ще відроду
Не бачила таких захисників.
І до фортеці цар його заслав,
І різками карали. Та вночі
Тоді ж Тарас царю писав:
"Якби ви знали, паничі..."
Тому що не боявсь тяжкої кари,
Усе робив на користь Україні.
Страждав він за народ тоді не марно,
Бо все ж не забувають покоління
Великого Шевченка: земляки
Для вшанування і для поклоніння
Нагору ще приходять. На віки
Уславимо ж його до волі рвіння!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206151
Рубрика: Присвячення
дата надходження 16.08.2010
автор: Олександр Обрій